Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 904/8640/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. -головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,розглянувши касаційну скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 р. та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р.у справі № 904/8640/13 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ЖКГ"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро"простягнення 26 613,68 грн.в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з'явилися;

відповідача: не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014р. у справі №904/8640/13 (колегія суддів: головуючий Ярошенко В.І., судді: Ліпинський О.В., Мартинюк С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" заборгованість у розмірі 23 524, 80 грн., пеню у розмірі 1038, 62 грн., три відсотки річних у сумі 457, 18 грн. та 1617, 51 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. (головуючий суддя: Чус О.В., судді: Березкіна О.В., Дарміна М.О.), апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Щедро" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 року у справі №904/8640/13 залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Позивач не скористався правом, наданим ст.1112 ГПК України та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржених судових актів.

Сторони, згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.06.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" (орендар) було укладено договір № 4/л про відшкодування витрат на утримання будівель та прибудинкової території.

Відповідно до вказаного договору орендарю надано у строкове володіння державне нежитлове майно: нежитлове приміщення по вул. Харчова, 5, площею 52 кв.м (в тому числі 13.20 м кв. місця загального користування).

Як встановлено п.1.1 договору, балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі гуртожитку по вул. Харчова, буд.5, а також утримання прибудинкової території, яка знаходиться у загальному користуванні мешканців гуртожитку та орендатора нежитлового приміщення, згідно Правилам користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків та прибудинкової території, а орендатор приймає участь у витратах, пов'язаних з управлінням та отриманням цієї будівлі.

Згідно з п. 2.1 договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити: 2.1.1 виконання усього комплексу робіт по утриманню будівлі гуртожитку, прибудинкової території, передбачених діючими правилами, 2.1.2 забезпечити контроль за правильним використанням та технічним утриманням нежитлових приміщень. 2.1.3 надання орендатору комунальних послуг згідно діючих розцінок та тарифів.

Орендар зобов'язується: 2.2.11 здійснити оплату експлуатаційних витрат балансоутримувача з утримання цієї будівлі з розрахунку 29 грн. за кв.м. у місяць, крім того ПДВ - 5,80 грн. за кв.м., усього 34,80 грн. за кв.м у місяць, а також компенсувати витрати на комунальні послуги за фактичним розрахунком, згідно виставленого рахунку; 2.2.12 відшкодовувати витрати, пропорційно площі, що орендується, пов'язані із загальним ремонтом будівлі гуртожитку та інженерного обладнання, що знаходиться у сумісному користуванні (п. 2.1 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендар здійснює оплату за експлуатаційні та комунальні послуги на розрахунковий рахунок балансоутримувача щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, відповідно до виставленого рахунку.

Судами встановлено, що згідно укладеного між сторонами договору, ним було надано відповідачу послуги з утримання приміщення будівлі та прибудинкової території за період червень 2012 року - липень 2013 року на загальну суму 25334,40 грн.

Крім того, позивачем було виставлено рахунки-фактури щодо відшкодування витрат на загальну суму 1143,22 грн., відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з червня 2012 по липень 2013.

Відповідачем було здійснено часткову оплату наданих послуг з утримання будівлі у сумі 1809,60 грн. за червень 2012 року, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку та частково у розмірі 129, 42 грн. відшкодовано витрати позивача за червень-вересень 2012р.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі, отже вимоги позивача щодо стягнення експлуатаційних витрат у розмірі

Відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій керуючись зокрема, ст. ст. 11, 525, 526, 530, 625, 629, 901 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 23254,80 грн., 1038,62 грн. пені, 457,18 грн. - 3% річних.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що договір від 01.06.2012р. є неукладеним, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі.

Так, відповідно до ч. 2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржені рішення та постанова залишаються без змін.

Приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015р. у справі № 904/8640/13 залишити без змін.

Головуючий: Черкащенко М.М.

Судді: Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.